«Пропозиції Росії, хто має бути муфтієм в Україні, тоді, в 92 році, було взято до уваги» — Саід Ісмагілов

Наприкінці вересня у прямому ефірі радіо «НВ» ведучий програми «Подвійні стандарти» стандарти Павло Каразін спілкувався зі своїм гостем, муфтієм Саідом Ісмагіловим, про те, хто є українські мусульмани, які вони, та як співвідносяться релігійна та національна ідентичність; а також про ненасильницький опір кримських татар «добровільній депортації з Криму», коли люди лишаються на півострові попри переслідування з боку РФ, і про спроби Росії, подекуди успішні, впливати на релігійне життя українців різного віровизнання.

Розмова тривала понад годину, прослухати повний запис можна за посиланням, а ми пропонуємо уривки з нього.

Муфтій Саід Ісмагілов:

— Ми відстежуємо процес міграції мусульман Донбасу на підконтрольні Україні території через прихожан мечетей, бо люди, що ідентифікують себе як мусульмани, приходять до мечетей — хтось постійно, а хтось на свята. Тож через імамів у різних містах ми приблизно знаємо, скільки переїхало мусульманських родин. Якщо за даними Меджлісу кримських татар, мусульман виїхало 20 тисяч, то щодо Донбасу ми такої точної статистики не маємо, але, за нашими підрахунками, мова про близько 10 тисяч осіб. <…>

— Більшість мусульманських організацій України виступили на захист національних інтересів України, за територіальну цілісність, проти окупації, активно демонстрували це і в Криму, й на Донбасі. Звісно, не обійшлося без проросійських організацій, які, виявилося, давно готувалися до цих подій. Це ми не знали, що так званий братній народ на нас нападе, а з’ясувалося, що це планувалося вже досить давно, і інвестували гроші у створення відверто проросійських мусульманських організацій, які відкрито з початком окупації стали на бік окупантів. <…>

— Що стосується патріотично налаштованих українських мусульманських організацій — вони висловлювали свою позицію, і я особисто висловлював: ми були категорично проти сепаратизму. У той момент я перебував у Донецьку, був категорично проти сепаратизму та проти того, що мої земляки закликали Путіна, щоб він уводив війська, бо добре розумів, що нічого гарного з цього не вийде. У Росії мусульманам досить погано, мушу сказати, і не хотілось би, щоб така практика поширилась і на Україну. І що ми бачимо? Російський репресивний апарат робить свою чорну жорстоку справу у Криму. <…>

— Росія ворожа й до власних мусульман, і саме через це вони досить масово тікають з Росії. Росія успадкувала імперські механізми <…> не тільки спілкування з мусульманами, але контролю й тиску на мусульман. Офіційний російський Іслам вбудований в імперську модель, як і РПЦ. <…>

— Зона релігії ніколи не лишалася поза увагою російської імперської моделі, але мусульмани України були значно менш цікаві для Росії, ніж, наприклад, православна громада, бо православні християни — це все-таки більшість серед конфесій України, а мусульмани завжди були меншістю, і значна частина була відверто проукраїнська. Я маю на увазі передусім мусульман Криму. Але Росія не проминала можливостей створювати відверто проросійські організації, інвестувала в це, і, я думаю, абсолютно логічно і правдиво казати, що й серед мусульман України є такі проросійські організації. Це стало особливо наочно після окупації Криму: тільки-но відбулася окупація Криму, певні духовні управління, що існували в Криму, перейшли на проросійські позиції й навіть отримували за це нагороди від Путіна. Тобто показали своє справжнє обличчя. На щастя, більшість території України Росії не вдалося окупувати, а то б ми побачили для себе дуже багато цікавих облич, які раптом би перефарбувалися в російські триколори. З самого початку незалежности України, <…> почалося оце підпорядкування мусульманських релігійних інституцій, зокрема за допомогою Росії: коли надходили листи від російських муфтіїв до державних українських органів із пропозиціями, хто, на думку Росії, має очолювати мусульманські духовні управління й хто має бути муфтієм. І, до речі, ці пропозиції тоді, у 92 році, було взято до уваги. <…>

— Маркери ідентичности дійсно є. Перший маркер — як духовне управління ставиться до Революції гідности: чи брало воно участь у Революції гідности, чи підтримувало прагнення народу до свободи та незалежности? Як воно ставиться до державної української мови та національних інтересів України: чи підтримувала релігійна громада українські війська на захисті України, чи має своїх військових капеланів, чи волонтерить на підтримку нашої армії… І чи взагалі ця організація, будь-яка, переймається проблемами України, чи національні інтереси на часі в цій релігійній організації? Якщо ви побачите духовне управління чи релігійну організацію, яка казатиме, що займається виключно Царством Божим, виключно моляться і їх не цікавлять ті всі національні потреби, що турбують Україну — можете бути впевненими, що до них треба ставитися уважніше. <…>

— Після того, як майже всі медресе в Криму були зачинені, залишилися такі, знаєте, зразково-показові — щоб продемонструвати, що Росія не тисне на мусульман Криму. Залишили там кілька медресе, які абсолютно потужно контролюються ФСБ, і зараз в Україні фактично нема, де здобувати релігійну освіту, і єдина можливість — релігійна освіта за кордоном. Найцікавіша й перспективна країна для нас — Туреччина. Саме в турецьких навчальних закладах на богословських факультетах нині декілька студентів здобувають вищу релігійну освіту. Я їх навіть знаю, вони незабаром завершать навчання і повернуться до України. Думаю, це найбільше підходить для України на цьому етапі — освіта в Туреччині, — але нам треба в Україні відкривати щось своє.