Імам мечеті Кам’янського: «Навіть немусульмани роблять знижку, коли дізнаються, що ми будуємо мечеть»
Історія появи мечеті в Кам’янському сповнена чудових збігів, які зрештою зробили завдання, що здавалося місцевій громаді дуже складним, цілком здійсненним. Спочатку імам мусульманської громади міста Віталій Оверко випадково, в черзі, познайомився з людиною, що стала основним спонсором і шукачем коштів на придбання будинку з ділянкою. Потім власники будинку, найвідповіднішого потребам громади, встигли оформити всі документи, а другий будинок, що його мало не купили, знайшов інших господарів… Імам запевняє: якщо робиш добру справу, Божа допомога знайде тебе в найнесподіваніших виявах. Детальніше про це — в інтерв’ю.
— Коли почалася історія майбутньої мечеті?
— Ми придбали земельну ділянку з будинком у серпні 2017 року й потім зробили паузу: витративши всі заощадження, мусили збирати гроші на початок ремонтних робіт. Узагалі цікава річ: цей будинок продавався понад п’ять років, і помалу ціну його знижували, однак його не купували — наче чекав нас.
Коли ми знайшли це оголошення й оглянули будівлю, зрозуміли, що саме вона якнайкраще відповідає нашим потребам. Засмутила тільки ціна: за будинок просили більше, ніж ми мали. Вирішили таки зв’язатися з власниками та спитати, за скільки вони готові будинок з ділянкою віддати. Уявіть, господарі назвали саме ту суму, яка в нас була, абсолютно не знаючи цього!
Ми одразу почали шукати гроші на ремонт, і за півроку вдалося зібрати суму, що перекрила базові потреби. Це теж цікаво, адже вкладали свої гроші не так багато людей, і всі вони не скажеш, що дуже заможні, — так, дехто робив скромні, але регулярні внески по 50 гривень. Саме наполегливість і послідовність тих, хто жертвував, дозволили нарешті розпочати ремонт.
Узагалі все складалося напрочуд добре: навіть будівельники в нас працювали такі, що не доводилося переживати, чи не зроблять щось не так. Ми довіряли їм гроші й були певні, що вони зроблять як треба, не обдурять, не візьмуть собі жодної зайвої копійки.
— То ви наймали будівельників для всіх робіт чи намагалися впоратися самі?
— Роботи, що не потребують кваліфікованої праці, намагаємося виконувати самі, бо всі пам’ятаємо хадис: «Тому, хто збудує мечеть убільшки навіть з гніздо куріпки, Всевишній зведе дім у Раю». Тому намагаємося якнайбільше робити самі. Попервах нас було четверо, потім прийшов п’ятий, шостий — і вже скоро було близько 30 душ.
Ті, хто має будівельну освіту, координують, хтось може знайти транспорт… Коштів обмаль, і треба добряче пошукати. Щось можна дешевше купити в Дніпрі — і тоді нам дають машину просто так, заради Всевишнього, щоб не нівелювати кращу ціну вартістю довозу. Так і працюємо: щось роблять будівельники, щось самі.
Стало приємною несподіванкою, що чимало немусульман, дізнавшись про наше будівництво, радіють, що в місті буде мечеть. Вірні інших релігій також досить чуйно ставляться до участі в нашому проекті. Наприклад, коли ми шукали, де замовити огорожу, бажану якість за привабливою ціною вдалося знайти тільки на Західній Україні. І той коваль, що в нього нарешті її замовили, спитав, для чого вона? Ми чесно сказали, що для мечеті. І тоді він, немусульманин, заявив, що конче зробить нам знижку, це ж бо храм Божий!
— Скільки людей зможе вмістити мечеть?
— Верхня зала має площу до 75 м², тобто близько сотні душ може вмістити. Нижня зала, для жінок, — десь 15 м². Є дві кімнати для обмивання, для чоловіків і жінок, кімнатка для імама; можливо, буде невелика кухня.
— За вашими оцінками, скільки ще треба часу, щоб скінчити основні роботи, щоб мечеть відкрилася?
— А вона вже працює, здається, з березня. Навіть коли були самі голі стіни, й нічого всередині, ми переїхали туди, щоб зекономити кошти на оренді іншого приміщення та опаленні, щоб витрачати їх на ремонт. Стелили молитовні килимки просто на бетон; змайстрували умивальнички з пластикових пляшок для води… Нині вже, дякувати Богові, маємо де обмитися.
Як Бог дасть, усе буде добре, то, думаю, основні оздоблювальні роботи закінчимо до серпня, а до вересня, можливо — усе залежить від фінансування — буде відкриття. Хоча, думаю, що реальніше це зробити до жовтня або навіть до листопада. Як вийде скоріше — ну й слава Богу. Якщо в жовтні, теж добре. У листопаді — ну, мабуть, так бажає Всевишній.
— Чи багато мусульман збираються в новій мечеті на п’ятничну молитву?
— Тепер на джума з постійних відвідувачів приходять десь 40, дехто приходить через раз. З тих, що не пропускають зовсім, щоразу на проповіді бачу десь 12–14 осіб.
Загалом у місті, як мені відомо, живуть приблизно 250 татар, 400–500 азербайджанців, близько 100 дагестанців… Ну й, звісно, українці, що прийшли до Ісламу внаслідок особистого вибору.
— Чи вся громада вже перейшла до нового приміщення, чи хтось ще чекає комфортніших умов?
— Повним складом, та ще й нові прийшли. Хоча я знаю й людей, що охоче ходитимуть, коли будівельні роботи завершаться. У кожного свої причини та обставини, але ми зосереджуємося на тому, що надихає.
Бесідувала Тетяна Євлоєва
