Муфтій Саід Ісмагілов: «У нас держава — „зроби сам“, але ж так не має бути!»
Мультидисциплінарний круглий стіл «40 років після Гельсінкі: нові виклики — насильство, ненависть, облуда», що відбувався 6–8 квітня в Патріаршому домі у Львові, зібрав громадських і релігійних діячів для обговорення нагальних проблем українського суспільства. До дискусії долучився муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саід Ісмагілов.
Захід складався зі вступної дискусії та трьох предметних обговорень. Шейх Саід поділився враженнями про круглий стіл і тезами своїх виступів.
Головна проблема — пропаганда, як російська, так і місцева сепаратистська
На першій панелі, що мала тему «Насильство, військова агресія» говорили про те, як Україна може протистояти військовій агресії та тому насильству, що, на жаль, поширюється в суспільстві. Якщо ми, українці, станемо так само схильні до насильства, як і російські агресори, то різниця між нами зникне.
У проблемі військової агресії та насильства на ґрунті ненависті до України, української мови та культури провідну роль відіграє пропаганда ненависті щодо України та українців з російського боку. Річ у тім, що Донбас був, можна сказати, зоною експерименту: його цілком віддали в руки місцевих феодалів, що мали там мало не абсолютну владу. Тож задовго перед початком агресії та війни там створили таке собі гетто — інформаційне й навіть культурне — і майже нічого українського туди не доходило. Був такий собі заповідник радянщини.
До того ж Партія регіонів, що фактично всім там володіла, поширювала в суспільстві певні меседжі: «Ви, мешканці Донбасу, особливі та годуєте всю Україну». Відповідно в багатьох склався комплекс певної зверхності: «Решта України — другорядні й мусять нам коритися». Майже ніякого українського контенту не було. Тобто, ситуацію прогнозована.
Головна проблема — пропаганда, як російська, так і місцева сепаратистська. Якби ми змогли вимкнути, нейтралізувати її — люди, можливо, більше думали би своєю головую, більше аналізували, що відбувається, і яку роль і місце вони мають. Але нині фактично окупаційна влада на Донбасі поширює свою пропаганду не тільки на окуповані території, а й через лінію фронту — на контрольовану Україною територію. І, на жаль, ми не можемо цьому ефективно протидіяти.
Політика ненасильницького опору — найефективніша
Під час другої панелі «Ненависть та пропаганда ненависті» ми розмовляли про те, що над усе в РФ бояться мусульман. Це зумовлено зокрема чеченськими війнами, і рівень ненависті та ксенофобії щодо мусульман у РФ надвисокий. Російські мусульмани зазнають найбільших утисків: ухвалено великий список забороненої літератури, багато мечетей закрито або взагалі знищено, релігійних діячів раз по раз убивають, тощо. Отже, мусульмани РФ — найбільш невдоволена релігійна спільнота. Хоча на рівні релігійних лідерів вони казатимуть, що в них усе добре і все подобається, але на рівні звичайних вірних, звісно, є незадоволення дискримінацією, систематичними порушеннями прав та свобод. Найгарячіша точка — Північний Кавказ.
Одначе практика доводить, що політика ненасильницького опору є найефективніша, за умови єдності та взаємної підтримки. Проти Кремля неможливо досягти успіху за силовим сценарієм, адже Кремль не зупиниться перед тим, щоби знищити всіх, як це було за чеченських воєн, коли вбивали і мирних жителів, і повстанців — усіх. Ефективно обстоювати свої права можна тільки в ненасильницький спосіб. Тож коли дагестанські «далекобійники» вийшли протестувати, це стурбувало Кремль більше, ніж акції протестів у 80 містах країни. Бо під час тих акцій протесту людей на вулицях просто хапали та без будь-якого опору «пакували в автозаки», а в Дагестані, наприклад, таке вже неможливе.
Коли торік на Кавказі намагалися закрити й припинити діяльність деяких мечетей, це викликало таке невдоволення, що тисячі вірних зібрались біля них і вимагали це припинити. Тобто ми бачимо, що на Північному Кавказі мусульмани відчувають, що вони стоять пліч-о-пліч, і там громадян не можна по одному хапати й кидати до автозаків, бо це викличе активний опір, люди захищатимуть одне одного. І це найбільше турбує РФ.
І мусульмани Криму провадять дуже правильну політику ненасильницького опору, намагаючись захистити політв’язнів, незаконно заарештованих, репресованих — тобто всіх, хто після окупації Криму Росією зазнає утисків. Ненасильницька підтримка цих людей, судові позови, моральна підтримка перед будівлями судів, інформування цілого світу про порушення прав і свобод — це найдієвіший інструмент, що можна застосувати, і відкрито вбивати людей Росія боятиметься. Але вона боїться й організованого ненасильницького опору, що бореться проти порушень прав і свобод людини.
Країна — «зроби сам»
На третій панелі «Як уберегтись від інформаційної війни та лавини фейків» я казав, що в нас багато чого тримається на ентузіастах. Така собі «країна — «зроби сам», на відміну від РФ, де все організовано системно. Раціональні аргументи на більшість людей не впливають. Як цьому протистояти?
За час гібридної війни можна виділити як певні системні проблеми, так і досягнення. Згадуючи проблеми, не можна не поминути того, що дотепер не заблокували російські сепаратистські телеканали, що молодь України масово користується російськими соцмережами, що не нейтралізували видавців ворожої країни і їхню антиукраїнську пропаганду. Наприклад, у нас працюють ворожі інформаційні ресурси, на кшталт «Вєсті», у нас вільно продаються книжки, що несуть ворожі Україні ідеї. Водночас точаться справжні інформаційні війни між власниками телеканалів, але ж тепер саме час об’єднати свої зусилля для суспільного добра.
Утім, окрім «зрад», є й перемоги: із сітки мовлення зникли російські телеканали, блогери та волонтери створюють власний цікавий контент (не в останню чергу завдяки відсутності цензури); налагоджено трансляцію українського контенту на окуповані території; українські новини намагаються зробити якомога чеснішими. Організовано оперативне інформування з місць подій (не в останню чергу завдяки небайдужості громадян, що використовують свої смартфони для онлайн-трансляції); з’явилися проекти, що розглядають події та явища з різного боку (переважно книжки); доступні інсайдерські розслідування про те, що відбувається на окупованих територіях.
