«Ми мріємо, що з дослідників Школи в Україні зросте нова потужна генерація ісламознавців зі світовим ім’ям»
Роблячи підсумки роботи V Міжнародної літньої школи ісламознавства ввечері 14 липня, учасники та організатори ділилися враженнями, думками та пропозиціями.
За чотири дні плідної роботи опрацьовано чимало тем, що стосувалися історії та сучасного стану Ісламу як на теренах України, так і за кордоном: у країнах Західної Європи, Близького Сходу, Північної Америки, Африки, Центральної Азії та навіть Японії. І всі доповіді, навіть про Японію, ґрунтувалися на дослідженнях місцевих учених, що їх учасники часто-густо самі перекладали для колег. Це дозволило не тільки поглибити знання в межах наукового інтересу кожного з дослідників, але й істотно розширити своє бачення загальносвітових процесів і тенденцій. Цьому сприяли й лекції українських і закордонних науковців, що мали на меті показати в новому світлі питання, дуже стереотипні для звичайного українця. Наприклад, проректор Острозької Академії Петро Кралюк на основі писемних пам’яток довів, що відносини слов’янсько-християнських і тюрко-мусульманських мешканців українських земель були набагато частіше союзницькі та дружні, ніж ворожі.
Було цікаво простежити, як змінювалося пропаговане державами, що до них належали українські землі, ставлення до Ісламу й мусульман: у час замирення і союзницьких дій це було плідне паритетне партнерство, а в період, наприклад, польсько-турецьких і російсько-турецьких воєн, а також козацьких повстань, зазвичай підтримуваних зброєю кримськотатарських і турецьких воїнів, імперії насаджували мешканцям контрольованих територій ідею «природної ворожості бусурман до всього християнського».
Маріуш Маршевський, професор Познанського університету (Польща), допоміг скласти цілісне уявлення про Іслам як релігію, що потрапила на Північноамериканський континент чи не раніше за християнство, а за часів работоргівлі консолідувала ідентичність значної частки чорношкірого населення.
Дослідних з Азербайджану Теймур Атаєв окреслив загальні положення про права людини (зокрема, жінок) в Ісламі, наголосивши, що Іслам аж ніяк не може бути «релігією примусу», як багато хто вважає, адже навіть із тексту Корану видно, як Господь, Творець, говорить до всіх Своїх творінь — джинів і людей — і дає їм поступки та знаки, що вони їх потребують.
Український дослідник і перекладач Корану українською Михайло Якубович розповів про сучасні інтерпретації Корану в європейському ісламському середовищі, давши досить детальну класифікацію перекладів Священної Книги мусульман, зроблених протягом самих двохтисячних років.
Олег Ярош показав специфіку суфійських спільнот Західної Європи, докладно описавши чинники (географічні, історичні, політичні, соціальні), що призвели до формування саме такої релігійної картини.
Руслан Халіков поділився результатами власного дослідження феномену привабливості «ІДІЛ» для мешканців Західної Європи, що мають обмежені засоби соціалізації та самореалізації в суспільстві проживання та шукають у цьому угрупованні визнання та «соціальні ліфти», яких їм так бракує. А В’ячеслав Швед допоміг розібратися в тонкощах процесів, що відбуваються в країнах сучасного арабського світу.
Форму подання матеріалу прагнули добрати найзрозумілішу для кожного. Наприклад, учасників-немусульман, що їх цікавило, як укладають шлюб за канонами Ісламу, запросили взяти участь у театралізованій виставі нікяху — це допомогло їм весело й легко, в ігровій формі, запам’ятати всі тонкощі та умови, що впливають на можливість і неможливість укладення шлюбу, взаємні права та обов’язки чоловіка й дружини, умови розлучення, що дозволене в крайньому разі, коли подружню згоду не вдалося зберегти з певних причин.
Один зі співорганізаторів Школи, муфтій ДУМУ «Умма» й голова Українського центру ісламознавчих досліджень Саід Ісмагілов розповів про динаміку роботи Школи за п’ять років і досягнутий поступ: визначилося коло молодих дослідників, що їх стабільно цікавлять ісламознавчі студії; зроблено базове соціологічне дослідження ставлення українців до Ісламу та мусульман; створено майданчик для спільної праці істориків, соціологів, культурологів, релігієзнавців, археологів, журналістів, політологів тощо. Він закликав дослідників керуватися певною «корпоративною етикою» задля загального добра: поважати одне одного, підтримувати дослідницькі проекти колег, об’єднуватися для спільного дослідження тем, що цікавлять кількох дослідників, для плідної праці над ними та якомога більшого вивчення.
«Ми мріємо, що з дослідників Школи в Україні зросте нова потужна генерація ісламознавців зі світовими іменами, що ви сформуєте науковий напрям, добре відомий в Україні та світі. Ми розуміємо, що це тривалий і непростий процес, але бачимо потенціал наших молодих науковців, ваше прагнення працювати, розробляти ідеї та концепції. Тепер мало не в кожній країні існує своя потужна школа ісламознавства, своя плеяда фахівців світової ваги. В Україні, на жаль, цього немає, але кожен із нас може посприяти якісній зміні цієї ситуації».
Учасники подякували організаторам, відзначивши високий рівень наукової культури та взаємної поваги на цьому заході: люди різних світоглядних переконань із великою пошаною ставилися до поглядів одне одного, а учасники дискусій робили свої зауваження та пропозиції без агресії та переходу на особистості — конструктивно та коректно. Крім того, усі без винятку учасники-немусульмани зауважили відкритість українських мусульман до спілкування та співпраці, підкреслили важливість цього явища, адже важко мати в суспільстві міжрелігійний мир і злагоду, якщо групи людей із різним світоглядом ізолюються одна від одної, не вивчаючи, тобто й не прагнучи зрозуміти, своїх сусідів.
