«Перший мусульманин загинув за Україну в травні 2014. Саме з його заупокійної молитви розпочалася наша капеланська служба»

Українці донедавна не дуже замислювалися над потребою регулярної капеланської служби для військових різного віросповідання — допоки північний сусід не розпочав із нами «гібридну» війну, окупувавши частину нашої території. За два роки силами релігійних громад справу не лише зрушили з мертвої точки, а й вибудували більш-менш функціональну систему пастирської допомоги українським воякам та взаємної підтримки священнослужителів різних релігій. Утім, це не зменшило потребу опрацювати системний підхід і створення для цієї діяльності ефективної законодавчої бази.

Саме це обговорювали на міжнародній науково-практичній конференції «Військове капеланство в Україні: підсумки першого етапу інституціоналізації (2014–2015 рр.)», що відбувалася в Києві 11–12 травня. Серед учасників — депутати й урядовці, науковці, викладачі, студенти, аспіранти, представники майже всіх збройних формувань, священнослужителі, небайдужі представники громадськості. І, звісно, імами-капелани Військового капеланства мусульман України, муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов та керівник мусульманського капеланства Сергій (Мурад) Путілін охоче прийняли запрошення організаторів і поділилися власним досвідом капеланського служіння.

Подія викликала значний інтерес за кордоном: Київ відвідали гості з США, Великої Британії, Польші, Молдови, а дипломатичні представництва США, Британії, Румунії та Польщі забезпечили участь у заході капеланів своїх армій, служб надзвичайних ситуацій та поліції, що охоче поділилися своїми напрацюваннями з українськими колегами.

Саід Ісмагілов представив діяльність Військового капеланства мусульман України, почавши з історії створення цієї ініціативи:

«Перший мусульманин загинув за Україну на початку травня 2014 року — він служив у батальйоні „Айдар“. До нас зателефонували з військової частини. Мовляв, загинув боєць, треба, щоб приїхав мусульманський священик і виконав усі обряди, відповідно до вашої релігійної традиції. Саме тоді ми зрозуміли, що не можна обмежитися лише наявністю імамів у мечетях, котрі будуть десь там — можливо, дуже далеко від лінії фронту, далеко від вірних, котрі боронять Батьківщину. І ми створили Управління військового капеланства мусульман України, якому доручили (і тепер вони, наші імами-капелани, виконують це доручення) опікуватися одновірцями, що перебувають у лавах Збройних Сил України, у Національній Гвардії, у добровольчих батальйонах і Державній прикордонній службі — тобто, опікуватися нашими вояками, що захищають Батьківщину. На цьому шляху було створено Управління військового капеланства мусульман України, головою призначено Сергія (Мурада) Путіліна».

Муфтій розповів, що проблему розпорошеності послідовників Ісламу по військових частинах дуже допомагає вирішити співпраця з християнськими капеланами:

«Коли ми міркували, як нам налагодити співпрацю з військовими, постала проблема: річ у тому, що мусульман в Україні небагато, і переважна більшість мусульман лишилася саме на окупованих територіях — у Криму й на Донбасі. Відповідно, у лавах Збройних Сил служать переважно християни, а мусульман — невелика кількість. Найбільше мусульман я бачив в одній частині — це було двадцять осіб, а найчастіше — 7, 5, 3 на частину, деінде — 2. Тож неможливо надати капелана, наприклад, для 2–3 вояків у кожній військовій частині. На жаль, мало й професійних мусульманських кадрів... Тож ми вирішили питання таким чином: тепер зона антитерористичної операції поділена на чотири сектори, і за кожним сектором закріплено імама-капелана, що, за потреби, курсуватиме між військовими частинами в кожному секторі — туди, де потрібна його допомога одновірцям, духовна настанова.

Нам дуже допомагає тісна співпраця з християнськими капеланами, бо вони не тільки знають, у якій частині скільки мусульман, а й допомагають, повідомляють нам, якщо хтось із мусульман поранений, де він, до якого шпиталю його повезли. Якщо мусульманин загинув — повідомляють, де саме, щоб наш імам-капелан виконав усі поховальні ритуали, відповідно до нашої релігійної традиції. І така співпраця — навіть дружба — з християнськими капеланами виявляється ще в тому, що деякі християнські капелани передають мусульманам релігійну літературу, молитовники, Корани та інше — у ті військові частині, що ними опікуються. Це свідчить про те, що на війні вірні різних релігій не є конкуренти за паству, а є брати, друзі, військові побратими, об’єднанні спільною метою — захистом Батьківщини, допомогою своєму народові, допомогою українським воякам. І армія — це не місце для конкуренції. Армія — це місце для того, щоб усім разом виконувати велику справу оборони нашої Батьківщини. Такі приклади, продемонстровані з християнського і з мусульманського боку, тільки доводять, що це не лише можливо, а й має бути нормою».

Шейх Саід окреслив напрямки роботи Військового капеланства мусульман Українию. Цих напрямків тепер п’ять:

- душпастирська робота з військовими: відвідування їх у частинах, певна допомога та добра порада з погляду знавців шаріату;

- робота в зоні АТО: відвідування бійців на передовій, духовна підтримка, допомога в подоланні стресу, спільна молитва;

- служіння у військових шпиталях: відвідування поранених мусульман, допомога ліками, гостинцями, речами тим, хто в скрутному становищі, у чому дуже допомагають мусульманки-волонтерки з волонтерського руху «Мар’ям», навідуючи поранених із гарячими домашніми обідами, надаючи моральну допомогу, незалежно від віровизнання поранених;

- вишкіл капеланів, котрі цілий час мусять покращувати власну освіту, вивчати тактичну військову медицину, певні психологічні моменти, що допоможуть розмовляти з людьми з травматичним синдромом. Капелан повинен бути витривалий, щоб гідно витримувати всі негаразди на війні: дискомфорт, біль, страх;

- гуманітарна місія: гуманітарна, медична допомога та, по змозі, опіка родинами загиблих.

«Тобто, — підсумував Саід Ісмагілов, — капеланство не лише там, на лінії фронту. Воно відбувається і в тилу, і поле діяльності капеланів дуже широке... Мусульмани як громадяни України виконують свій обов’язок перед Батьківщиною не тільки під час війни, а й у мирний час. Коли ми переможемо, і мир запанує на всій території України, те військове капеланство, що зародилося й що тепер працює на користь України, також буде потрібне. І не лише у Збройних Силах та в Нацгвардії, а й у поліції, в МНС, в інших структурах, підпорядкованих силовим відомствам. Отже, те, що народжується, не згасне. Воно мусить — і ми будемо над цим працювати — розвиватися. Україна — релігійна, духовна країна, і я думаю, що духовна підтримка священиків завжди буде в нагоді».