В ім’я пам’яті загиблих, заради захисту живих
У неділю, 13 березня, о 15:00 на Майдані Незалежності в Києві (під стелою) відбулася акція Пам'яті і консолідації патріотів України з Донбасу "В ім'я пам'яті загиблих, заради захисту живих".
У цей день вихідці з Луганщини та Донеччини, для яких Донбас — це завжди Україна, згадували своїх друзів, близьких, побратимів, які віддали життя за українську незалежність і територіальну цілісність. Серед близько 200 присутніх на мітингу були й мусульмани, яких багато з-поміж вимушених переселенців з Донецької та Луганської областей. Зауважимо, що муфтій ДУМУ “Умма” Саід Ісмагілов — теж донеччанин, який був вимушений переїхати на підконтрольну Україні територію тільки тоді, коли через проукраїнську позицію подальше зволікання з від’їздом могло коштувати йому не лише свободи, а й життя.
Учасники акції заспівали гімн, а потім вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання.
Потім переселенці рушили до Алеї Небесної Сотні. У руках, окрім квітів, тримали державний прапор та світлини загиблих земляків. Захід приурочили до другої річниці подій на майдані у Донецьку. Переселенці згадують: того дня два роки тому внаслідок сутички з проросійськими активістами загинули мирні мешканці. Коли терпіти окупантів не стало сили, люди виїхали до мирної України. Кажуть, мріють повернутися додому, утім, лише на український Донбас.
Шейх поділився своїми спогадами про події дворічної давнини і думкою з приводу того, чому це стало можливим:
— 13 березня 2014 року стало остаточно зрозуміло, що це вже не гра регіоналів у сепаратизм, а початок справжнього терору. За тиждень після масового мітингу на центральному майдані Донецька тисячі донеччан знову вийшли сказати, що Донецьк — це Україна. Поки увага центральної влади була зайнята зухвалим захопленням Криму, натовпи гопників в Донецьку відчули себе зовсім безкарно. Ведені своїми кураторами, вони прийшли вбивати.
Вечір 13 березня спочатку був схожий на мітинг тижневої давнини: гімн України, молитва за мир, ми з українськими прапорами, у нас через кордон жбурляють яйцями, фаєрами і камінням. Здавалося, в результаті розійдемося, як і минулого разу: донеччани по домівках, гопники — в автобуси на Ростов та інші райончики, звідки їх організовано звезли. Коли заспівали гімн і начебто захід оголосили завершеним, ми групою близько 20 осіб пішли з площі в бік Міністерства вугільної промисловості, тому що там були припарковані наші автівки. Ми й гадки не мали, що в цей самий час на площі розпочнеться страшне місиво. Чоловіки, яких на початку мітингу представили як самооборону нашого заходу, прикривали від гопників нашу сторону площі, поки донеччани розходилися по домівках. У цей час кордон міліції і ВВшників розступився, утворивши коридор сепаратистам для атаки на патріотів.
...Те, що починалося з насильства і вбивств, просто не здатне вирости в щось світле, людяне і справедливе. На зраді, крові і вбивствах не побудуєш щасливу "молоду республіку". Мені дивно, як частина людей на окупованих територіях досі вірить в якесь світле майбутнє під прапором похоронних забарвлень. Невже ще не зрозуміли, що стали навіть не сірою невизнаною зоною, а чорною дірою, яка поглинає будь-яке світло? Там немає майбутнього, там терор 37 року, доноси і натовпи родичів під в'язницями з продуктами. Ось чим закінчується запрошення військ ворога на свою землю. Ми тоді намагалися сказати слово українського Донбасу. За це і загинули хлопці 13 березня 2014 року ввечері на площі в Донецьку, — говорить Саід Ісмагілов.