Міжрелігійна згода має бути не лише у промовах на наукових заходах, але й у простих щоденних вчинках
9 грудня в Києві закінчила роботу дводенна Національна зустріч релігійних чи заснованих на переконаннях громад України, ініційована Бюро демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ спільно з Департаментом у справах релігій та національностей Міністерства культури України. У зустрічі представників релігійних громад, державних і громадських діячів з України, Норвегії, Великобританії, Казахстану та інших країн взяв участь і муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов.
Нагадаємо, це вже друга національна зустріч; перша відбулася в травні цього року. Проект ОБСЄ\БДІПЛ сприяє пожвавленню діалогу між представниками різних релігій з метою кращого порозуміння. Учасники мали нагоду вивчити міжнародний досвід у цій царині та обміркувати, що з цього варто запровадити в Україні, і як це можна зробити.
Обговорювали й питання внутрішнього релігійного діалогу. Про взаємини, що склалися між різними громадами українських мусульман, розповів Михайло Якубочич — перекладач Корану українською, кандидат історичних наук, доцент Національного університету «Острозька академія».
Шейх Саід Ісмагілов, своєю чергою, розповідав про міжрелігійні відносини в Україні й про те, чому європейський досвід треба додатково обміркувати перед запровадженням у нашій країні.
«Попри те, що різні релігії мають своє вчення та релігійну практику, я бачу, що є три царини, де ми можемо співпрацювати: популяризація морально-етичних цінностей, що однакові як для християн, юдеїв, так і для мусульман; доброчинні проекти та волонтерство; захист і пропагування національних інтересів, інтересів нашої країни. Наша співпраця у цих трьох царинах буде найкращим прикладом дружби та взаємної поваги не лише для громадян України, але й для цілого світу. Спільна добра справа — це найкраще, що може об’єднати суспільство та запобігти ворожнечі, антисемітизму, ісламофобії, християнофобії тощо», — наголосив муфтій.
Шейх Саід Ісмагілов підкреслив, що прикладів такої співпраці вже дуже багато: це й спільне обстоювання верховенства права за часів Майдану, і підтримка наших бійців на передовій і в шпиталях, допомога батькам, удовам і сиротам полеглих героїв, а також допомога вимушеним переселенцям.
Саме через спільні дії людей різних релігійних поглядів, що демонструють не просто співіснування без конфліктів, але й глибоку повагу до світоглядних переконань ближнього, ця повага з часом лише зміцнюється та зростає. Муфтій навів приклади, коли християнський капелан турбується про п’ятьох мусульман, що служать у батальйоні, яким він опікується, — і завжди звертається до ДУМУ «Умма» з проханнями при нагоді передати для них релігійну літературу, халяльну їжу та інше:
«Якщо бійці-мусульмани відчувають таку повагу до своїх релігійних поглядів і підтримку — чи ставитимуться вони негативно до християн? Гадаю, що ніколи! Бо вони бачать справжню, добру, спільну дію, навіть у таких делікатних питаннях, як задоволення духовних потреб».
Відповідно, виїжджаючи як імам-капелан до зони АТО, шейх відвідав частину, де єдиний мусульманин — командир.
«Я привіз від послідовників Ісламу багато їжі та одягу, і ми їх роздавали всій частині. Думаю, це теж був добрий жест, вияв дружби до християн».
Розповідаючи про європейський досвід у роботі з мусульманськими громадами, муфтій сказав про те, що його турбує загострення ситуації, спричинене міграційною кризою та терактами, адже будь-яке непорозуміння, чи, не дай Боже, терористичні напади передусім окошаться на самих мусульманах: послідовники Ісламу зазнають агресії не лише словесної, але й фізичної. Саме мусульмани переживають біль подвійний: спершу через те, що терористи перекручують учення Ісламу для самовиправдання, спотворюють релігію, а потім і через те, що в усякому мусульманинові безпідставно вбачають «терориста» з усіма сумними наслідками.
При цьому за велику перевагу країн Східної Європи (України, Литви, Білорусі, Румунії, Польщі) муфтій вважає наявність корінного мусульманського населення, що добре інтегроване в суспільство й не намагається зачинитися в «гетто».
«У нашій культові будівлі мусульман, християн, юдеїв і караїмів подекуди стояли так близько, що муедзину можна було з мінарету мечеті розмовляти з дзвонарем на дзвіниці собору. Таке сусідство можна побачити, наприклад, в українських містах Євпаторія та Сімферополь — хто був, той підтвердить. Це наша з вами спільна духовна спадщина. Безумовно, європейський досвід може бути корисний для нас, але й Україна має такий багатий досвід співіснування різних релігій у мирі й взаємній повазі, що й ми маємо, чим поділитися з Європою».
Рівні можливості, на думку мусульманського лідера, разом із дотриманням прав і свобод усіх громадян — це гарантія інтегрованості найрізноманітніших релігійних громад у суспільство, у той час як створення «гетто», як це відбувається в деяких країнах Західної Європи, навпаки, породжує фобії, взаємну недовіру та агресію в суспільстві. І навпаки, якщо певна спільнота не обмежена в правах і можливостях і, не втрачаючи релігійної ідентичності, інтегрована в суспільство — це найліпша запорука мирного майбутнього.
Утім, тепер перед Європою постали нові виклики, пов’язані не стільки з релігійними, скільки з культурними впливами:
«Неможливо в короткий термін інтегрувати велику кількість мігрантів, адаптувати їх до нових умов, якими для них є Західна Європа. Але витрачати час марно, просто чекаючи, доки вони інтегруються самотужки, так само неможливо. Отже, попри рівні можливості для громадян будь-якого походження та віровизнання, будь-яка держава має поставити за своє першочергове завдання виховати власних релігійних лідерів, що ставитимуться до цієї країни, як до Батьківщини, поважатимуть її культуру, історію, мову, менталітет і пропагуватимуть це серед вірних — як місцевих, так і новоприбулих. Тоді не треба буде думати, що робити з тією чи іншою релігійною громадою, вигадувати якісь державні програми. Спільнота сама стане органічною частиною суспільства. Потрібен час, рівні права, свої патріотичні релігійні лідери — і, я певен, що таке важке, але важливе завдання буде вирішено».
