Шейх Саід Ісмагілов: «Зневіряються в милості Аллага тільки невіруючі. Україна встоїть!»

Співрозмовником відомого українського журналіста Романа Цимбалюка в його щотижневому блозі «Діалоги з Донбасом: висновки» був муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саід Ісмагілов.

Духовний лідер українських мусульман розповів про те, що історія ісламу в Україні налічує понад тисячу років, казав і про сьогодення: про мусульман на Євромайданах, участь послідовників ісламу в Революції Гідности, про молитовні марафони у 2014-му на майданах уже захоплених терористами міст Донбасу й потім, у підпіллі. Шейх Саід поділився й особистою історією свого переселення: йому довелося разом із сім'єю покинути рідний Донецьк після звістки про внесення його до «розстрільного списку». Розповідав Саід Ісмагілов і про боротьбу мусульманської громади проти окупації, про воїнів-мусульман, що боронять Україну на фронті, про імамів-капеланів, що надають підтримку в ЗСУ не тільки одновірцям, а й їхнім товаришам по службі — послідовникам інших віровчень.

Ішлося і про спроби очорнення мусульман України, в тому числі з боку країни-агресора, зокрема про «кадировців», що воювали на боці Росії, та про багато що інше.

Серед запитань Романа Цимбалюка було й таке: що важливіше для мусульманина — віра чи підданство, громадянство?

«Для мусульман, як віруючих людей, віра, звичайно, важливіша, але любов до своєї країни, свого народу, до щасливого майбутнього не просто не суперечить вірі, а є похідною віри. Якщо ти віриш у Бога, якщо ти віриш у високі моральні цінності — ти маєш бажати благополуччя і своїй країні, і своєму народу, своїм сусідам, своєму місту, усім своїм близьким, своїм друзям та взагалі всім людям! Тому у нас в ісламі любов до Батьківщини — це як продовження своєї релігійної віри, — зазначив шейх Саід. — Пророк Мухаммад (мир йому і благословення) дуже любив своє місто, він був мекканцем. Він народився у столиці язичництва, можна сказати. На той момент Мекка була найбільшим язичницьким центром у світі: навколо першої мечеті на землі, Кааби, язичники поставили понад 360 ідолів і під час хаджу щороку збиралися в Мекку поклонятися не Богу, а поклонятися своїм ідолам. І ось саме туди, в ці реалії, був відправлений посланець, останній пророк і посланець Божий. І він своєму народові, своїм одноплемінникам проповідував віру в єдиного Бога, проповідував іслам. Невелика кількість повірила, а основна маса вкрай вороже сприйняла його релігійну проповідь, і його фактично вигнали. Він мусив поїхати зі своїми сподвижниками, з тими, хто увірував, з Мекки, переселився до Медини — це місто на півночі Аравійського півострова. Там він фактично і знайшов основну масу послідовників, заснував місто-державу. Менш ніж за десять років він тріумфально повертається в Мекку і всі його одноплемінники приймають іслам. Але поки він був у вигнанні в Медині, він дуже часто згадував рідне місто, дуже тепло згадував свою батьківщину. Тому цей його приклад [каже про те], що навіть якщо твій народ тебе не розуміє і не приймає, ти все одно маєш бажати їм кращого й робити все, що в майбутньому принесе їм благо».

Муфтій знов і знов наголошував, що в мусульман любов до своєї батьківщини та до свого народу — продовження віри:

«Якщо ти віриш у Бога, то принеси цю віру в Бога і всі моральні цінності всім іншим людям. Чому про мене іноді створюється враження, що я займаюся не так релігійними питаннями, як питаннями суспільними? Річ у тім, що іслам — це суспільна релігія. Іслам не закликає людей закриватися в мечетях і там сидіти, й бути праведними, бути там добрими. Усе добре треба нести назовні, нести суспільству. Потрібно вчити суспільство моральності, людяності, кохання, щедрості, взаємодопомоги… Іслам — це соціальна релігія, покликана йти в суспільство, й тому без активної суспільної позиції — ну взагалі не виходить! Та це й обов'язок муфтія — займатися не тільки реалізацією, відправленням релігійного культу, а й безпосередньо працювати з суспільством. І коли наша країна стоїть перед величезними викликами, просто сидіти в мечеті й казати, я тут із царства Божого і ось тут молюся — це не позиція віруючого. Позиція віруючого — це йти, говорити слова правди й чинити за цією правдою та справедливістю».

Відповідаючи на запитання Романа Цимбалюка, як не втратити оптимізм в умовах загрози, що нависла, муфтій ДУМУ «Умма» каже:

«Втрачати оптимізм взагалі ніколи не можна. І в Корані сказано, що зневіряються в милості Аллага тільки невіруючі. Тобто в Божій милості та в Божій підтримці зневірятися не можна. Мають бути завжди надія та позитив. У нас, у мусульман, кажуть: „Нічого не втрачено, доки людина жива“. Тож я абсолютно впевнений, що Україна встоїть і не просто встоїть: ми будемо тією кісткою, якою подавляться російські імперські амбіції».

Повністю відеозапис бесіди доступний на YouTube-каналі Романа Цимбалюка за посиланням.